17 червня – 100 років від дня народження В. П. Некрасова

Віктор Платонович Некрасов – видатний російський письменник, ім’я якого овіяне світовою славою. Людина ясного таланту, енциклопедичної освіченості, з вродженим почуттям справедливості, він за жодних умов не піддався облуді в житті й творчості. Його твори – взірець правди і чесності.

Народився майбутній письменник у Києві, в інтелігентній родині банківського службовця. До п’яти років він жив у Лозані й Парижі, де його мати здобувала медичну освіту та працювала хірургом у паризькому госпіталі під час Першої світової війни. Перші свої слова вимовив французькою мовою.

У 1915 році сім’я Некрасових повернулась до Києва. Хлопчик підростав і виховувався в аурі цього чудового міста і полюбив його на все життя. Мабуть цією любов’ю можна пояснити й вибір майбутньої професії архітектора.. Після закінчення школи Віктор навчався на архітектурному факультеті Київського будівельного інституту. Ще під час навчання в інституті юнак захопився театром, учився в театральній студії при Київському театрі російської драми. Пізніше він працював актором й театральним художником у театрах Києва, Владивостока, Кірова, Ростова-на-Дону.

24 серпня 1941 року Віктор Некрасов був мобілізований до армії. Він служив командиром взводу, полковим інженером, заступником командира саперного батальйону з будівництва. На фронті, за словами Некрасова, він побував у «справжніх пекельних котлах». Знаходячись на передовій лінії Сталінградської битви, був сильно поранений.

Увесь Мамаїв курган офіцер Некрасов проповз на животі й знав кожен клаптик цієї землі. Пізніше, після війни, у вільний після роботи час Віктор Платонович працював над проектом пам’ятника на Мамаєвому кургані, ідеєю якого було відтворення оборони Сталінграда. Однак його пропозиції залишились поза увагою чиновників. І все ж він створив пам’ятник учасникам Сталінградської битви, написавши одну з найправдивіших книг про війну – «В окопах Сталінграда».

Війна для капітана Некрасова закінчилася в 1944 році, у польському місті Любліні, коли його наздогнала снайперська куля. Інвалідом другої групи Віктор був демобілізований й повернувся додому.

Працюючи завідувачем відділу образотворчого мистецтва в редакції газети «Радянське мистецтво», В. Некрасов почав роботу над романом про війну. Поява у 1945 році повісті «В окопах Сталінграда» стала чимось неймовірним.

Літературна громадськість була розгублена: книга написана простим офіцером, не письменником. До того ж у ній не було жодного слова про партію, жодного рядка про Сталіна.. Це була позбавлена патетики, майже документальна річ, у якій безпосередність особисто баченого й пережитого сягала рівня незаперечної морально-психологічної та художньої правди.

Усупереч критичній оцінці твору фахівцями від літератури, Й. Сталін сприйняв його схвально: повість була відзначена Державною (Сталінською) премією. З того часу всі видавництва почали активно видавати й перевидавати книгу, перекладаючи її багатьма іноземними мовами. Дебют В. Некрасова в літературі виявився тріумфальним. Йому на той час виповнилося 35 років.

Теми війні письменник присвятив декілька сильних оповідань, серед яких «Судак» (1958), «Друга ніч (1960) та інші. Про драматичну долю фронтовиків, котрі розпочинали мирне життя, Віктор Некрасов розповів у повісті «У рідному місті» (1954). У повісті «Кіра Георгіївна» (1961) письменник одним із перших порушив питання про сталінські репресії. Офіційна критика дуже швидко зреагувала на таку прозу – почалися перші нападки на Некрасова за «сірість» та «безкрилість» його персонажів, що протистояли рекомендованій моделі радянської людини.

Після опублікування дорожніх заміток В. Некрасова «Перше знайомство» (1958), «По обидва боки океану» (1962), «Місяць у Франції» (1963) між прозаїком і владою виник відвертий конфлікт. Некрасова звинувачували в антипатріотизмі, адже він не затаврував життя «буржуазного Заходу», дав об’єктивні зважені оцінки й міркування, тому що бачив навколо себе за кордоном не ворогів, а нормальних доброзичливих людей, не вивів образ ідейного ворога, який заважає будувати світле майбутнє в Радянському Союзі. В газеті «Известия» з’явився памфлет із саркастичним заголовком «Турист с тросточкой». Після того, як сам Микита Хрущов ополчився проти Некрасова, почалося справжнє цькування письменника. Його перстали друкувати, «проробляли» на зборах, на його завели персональну справу.

Отже творча й громадська діяльність письменника постійно обурювала владу. Остання, видана на батьківщині книга письменника «В житті на листах», вийшла у 1971 році. У 1974-му його виключили з партії. У рішенні було сказано: «За те, що дозволяв собі мати власну думку, яка не співпадала з лінією партії». Так, більше як через 30 років після вступу в КПРС у Сталінграді, на Мамаєвому кургані, у розпалі боїв, завершилося його перебування і її лавах. Віктора Платоновича також виключили зі Спілки письменників. 12 вересня 1974 року письменника назавжди виштовхали з країни. Майже 13 років прожив Некрасов у вигнанні. Ці роки були насичені радощами й печалями. У нього з’явилась можливість подорожувати: йому відкривалися все нові й нові країни. Постійним місцем проживання Некрасова була Франція. У Парижі він був однією з найпомітніших постатей у колі російської та української еміграції.

Після падіння радянської імперії ім’я Віктора Платоновича Некрасова було повернуто батьківщині. Його книги зайняли своє місце на бібліотечних полицях, їх знову перевидають. Майже всі, кому довелось спілкуватися й дружити з цією чудовою людиною, любили Віктора Платоновича. Написано багато спогадів про нього, в яких постає незабутній образ сміливої, чесної й талановитої особистості.